З найпотаємніших куточків Кролевеччини

Меланхолійний фоторепортаж. Кролевець, осінь 2013

Ця осінь… якась нецікава, чи що. Всюди одне й те ж: вулиці, засипані сміттям, голови, засипанні сміттям, медіа-простір, засипаний сміттям…  Місцева влада викидає старі, як світ циркові трюки, на сторінках місцевої газети з’являються заштамповані та заяложені опуси, місцеві мешканці сутуляться від вітру, замотуються в огидні пластмасові куртки та жбурляють прямо на тротуар обгортки від сємок. Кролевець, здавалося б, втратив останню надію на красу, занурився до самого дна прозаїчної сірої буденності.

Я останнім часом впадаю у меланхолію, перестаю тролити місцевих рагулів. Ну, той грець із ними. Давайте я вам краще покажу, що ще в Кролевці залишилося красивого. Наша природа – ось що завжди дає мені наснагу і сили повертатися до Кролевця, проживати у цьому забутому богом і здоровим глуздом місті дорогоцінні дні.

 А дні ж минають, кролевчанине! Тому моя тобі рада – частіше дивись на красу, котра ще бовваніє незагадженими острівцями поміж нашими сміттєвими звалищами. 

Камо грядеши, або Ще один кролевецький привид

Кролевець без купюр продовжує колекціонувати різноманітні місцини, котрі дуже скоро можуть зовсім зникнути з лиця землі. Ні для кого не секрет, що в нашому місті валиться і руйнується все, з чого бізнес не може вичавити легкого прибутку – починаючи від цілих хуторів, заводів та фабрик і закінчуючи простими історичними будівлями. Отож, у свою так звану «червону книгу» ми заносимо об’єкти і місця, якими помилуватися скоро можна буде хіба що на знімках.

Покинутий хутір Хоменкове. Подорож друга, містична.

Якось навесні "Кролевець без купюр" писав про покинутий хутір Хоменкове. Тоді моя прогулянка по хутору була сонячна, добра, окутана пеленою тихого смутку. Нещодавно було вирішено повернутися і дослідити цей острів мертвих детальніше, аби залишити його жити хоча б у світлинах. 

Втім, подорож ця вдалася зовсім не така, як минулого разу і прямо кажучи, зовсім не така, як того чекалося. Хоменкове зустріло мене вороже і містично - немов оті тіні забутих предків, про які йшлося минулого разу, насправді блукають поміж розтрощених садиб...

Але, не забігаймо наперед. Розкажу-но я все по порядку. 

Виявляється, Хоменкове - не таке уже й маленьке. Головна вулиця (вірніше, стежечка, що від неї лишилася) тягнеться дууже довго. Йього разу я заходжу з того її кінця, що далі від траси - хочеться побачити найвіддаленіші куточки.

Знайти початок моєї жаданої "вулиці" - не так-то просто. Мені пощастило: я маю досвідченого провідника. Ми проходимо нескінченні поля кукурудзи та гречки, занурюємося у лісові хащі.

Розруха не в клозетах, а в головах: підтвердження

Бінго! Нарешті я напишу позитивний пост. Ну, як позитивний - все в нашому світі відносно, звичайно ж. 

От є у мене така дивна звичка - помічати обстановку в туалетах закладів харчування, а потім про це все вам тут розповідати. Може це й дивно, але це абсолютно точно відображає рівень людської культури. Просто-таки лакмусовий папір: зайшов до вбиральні, і вже знаєш, що воно за один хазяїн цього кафе. Ми з вами здійснили віртуальну подорож до кролевецьких генделиків "Доміно", "Полєсьє" та "Сказка". На черзі - улюблене місце тих, що претендують на звання "крутих", далеко не бюджетний заклад "Моя сім'я".

Історія однієї ненародженої поеми

А розкажу-но я вам одну байку. Вірніше, покажу. Сталося це вже давненько і не зі мною, проте один знайомий люб'язно передав мені у користування і саму історію, і фото до неї. Історія ця дуже коротка і проста. Пішов якось мій знайомий з друзями на риболовлю. Виходили на світанку. Вранішній туман так красиво стелився по свіжій весняній зелені, що чуйне до краси серце від істинно чоловічої забави "половити рибку" переметнулося до "зафіксувати, зберегти". Ніжна голубінь ставочка, клуби туману, мерехтливі крапельки роси... Ранкове пробудження природи змушувало серце битися частіше, а потім завмирати: "Господи милосердний, у якому красивому світі ми живемо! Яке прекрасне моє місто і як гарно, що я в ньому живу" - приблизно такі думки ворушилися в голові мого знайомого. 

Єврейське кладовище в Кролевці. Фоторепортаж

Чомусь кладовища - це останній прихисток спокою та тихих думок. Мабуть, кожен із нас бував на знаменитих Байковому цвинтарі у Києві та Личаківському - у Львові... Але мало хто з кролевчан цінує неймовірно глибоку тишу нашого єврейського кладовища. "Дім світу", "Дім життя", "Дім вічності" - так буквально перекладається з івриту поняття, яке позначає у євреїв цвинтар. І дійсно…

Тіні забутих предків, або як живе покинутий хутір Хоменкове

Якщо хтось би захотів порівняти карту Кролевецького району сьогодні і років сорок тому - то дуже здивувався б. Навколишні села та хутори стрімко і невблаганно вимирають. Руйнуються покинуті клуби, магазини та школи. Проростають жилаві тополі крізь підлогу будинків, які колись були чиєюсь батьківською хатою... Все, що люди будували, доглядали і цінували - знищує моторошне і невблаганне дихання часу. Мені здається, що зруйнована часом оселя набагато страшніша, ніж та, яку розтрощив ураган чи землетрус. Після стихійних лих життя закипає ще потужніше, всі сили кидаються на оновлення і розвиток. А покинуті місці назавжди огортають сутінки. У них поселяється затхла смерть.

Цегляний монстр на Чкалова: хто стане наступною жертвою?

Звісно ж, ніхто не хотів би мати вдома смітник чи якусь занедбану руїну. Але ж Кролевець – це наш дім, чи не так? Тоді чому ми перетворюємо його на помийну яму, яка іноді стає не просто огидною, а ще й небезпечною?

Звернімо увагу на стару недобудову по вул. ­­Чкалова. Скільки себе пам’ятаю – вона зажди була похмура, обшарпана, а головне – аварійна. Улюблене місце бродячих псів, щурів, наркоманів та школярів, що втекли з уроків розпити пляшечку якогось шмурдяку, вибачте на слові. Буквально за кілька метрів – житловий будинок та двір, у якому граються маленькі діти. Логічне питання: невже їхні матері не турбуються про те, що поряд знаходиться такий об’єкт? Хто буде відповідати за дитину, привалену бетонними перекриттями, які вже не один рік погрозливо хитаються? І нарешті, що думають з цього приводу самі мешканці прилеглих територій?