Покинутий хутір Хоменкове. Подорож друга, містична.

Якось навесні "Кролевець без купюр" писав про покинутий хутір Хоменкове. Тоді моя прогулянка по хутору була сонячна, добра, окутана пеленою тихого смутку. Нещодавно було вирішено повернутися і дослідити цей острів мертвих детальніше, аби залишити його жити хоча б у світлинах. 

Втім, подорож ця вдалася зовсім не така, як минулого разу і прямо кажучи, зовсім не така, як того чекалося. Хоменкове зустріло мене вороже і містично - немов оті тіні забутих предків, про які йшлося минулого разу, насправді блукають поміж розтрощених садиб...

Але, не забігаймо наперед. Розкажу-но я все по порядку. 

Виявляється, Хоменкове - не таке уже й маленьке. Головна вулиця (вірніше, стежечка, що від неї лишилася) тягнеться дууже довго. Йього разу я заходжу з того її кінця, що далі від траси - хочеться побачити найвіддаленіші куточки.

Знайти початок моєї жаданої "вулиці" - не так-то просто. Мені пощастило: я маю досвідченого провідника. Ми проходимо нескінченні поля кукурудзи та гречки, занурюємося у лісові хащі.

Тіні забутих предків, або як живе покинутий хутір Хоменкове

Якщо хтось би захотів порівняти карту Кролевецького району сьогодні і років сорок тому - то дуже здивувався б. Навколишні села та хутори стрімко і невблаганно вимирають. Руйнуються покинуті клуби, магазини та школи. Проростають жилаві тополі крізь підлогу будинків, які колись були чиєюсь батьківською хатою... Все, що люди будували, доглядали і цінували - знищує моторошне і невблаганне дихання часу. Мені здається, що зруйнована часом оселя набагато страшніша, ніж та, яку розтрощив ураган чи землетрус. Після стихійних лих життя закипає ще потужніше, всі сили кидаються на оновлення і розвиток. А покинуті місці назавжди огортають сутінки. У них поселяється затхла смерть.