Якщо хтось би захотів порівняти карту Кролевецького району сьогодні і років сорок тому - то дуже здивувався б. Навколишні села та хутори стрімко і невблаганно вимирають. Руйнуються покинуті клуби, магазини та школи. Проростають жилаві тополі крізь підлогу будинків, які колись були чиєюсь батьківською хатою... Все, що люди будували, доглядали і цінували - знищує моторошне і невблаганне дихання часу. Мені здається, що зруйнована часом оселя набагато страшніша, ніж та, яку розтрощив ураган чи землетрус. Після стихійних лих життя закипає ще потужніше, всі сили кидаються на оновлення і розвиток. А покинуті місці назавжди огортають сутінки. У них поселяється затхла смерть.
Ніколи вже не оживе і маленький хутір Хоменкове. Із півтора десятка дворів зараз тут лишився лише один. Один, уявляєте? Не знаю, як тим людям живеться посеред цього острова мертвих... Кажуть, колись тут були і колгоспна бригада, і фермери - земля дарувала людям все, що їм було потрібно. Але час іде, надходить покращення і жителі Хоменкового вимушені покидати хати своїх предків і їхати на заробітки до смердючих мегаполісів. Або помирати. Така вже сумна тенденція - старі помирають, а молоді покидають їхні могили, прирікаючи прозорі тіні на одинокі блукання покинутими вулицями.
\
Природа навкруги Хоменкового - просто казкова. Весняне буяння трав дарує такий аромат, що жителю міста від несподіванки перехоплює дух. Мабуть, зайве говорити, що лише в таких місцинах як Хоменкове можна виростити справді корисні овочі та фрукти - без усієї тієї гидоти, яку кожен день запихають в свої організми "сталічниє житєлі".
У хуторі знаходиться невеличка криничка - про цілющі та смакові властивості цієї воли до цього часу пам'ятають і розповідають як легенду ті, чиї родичі/знайомі колись тут жили. Водичка дійсно смачнюча - перевірено на собі!
А ці чагарі - це дорога крізь хутір. Через два-три роки вона навіки зникне з лиця землі, перетворившись у суцільний ліс.
Сльози навертаються на очі, коли бачу цю лавочку - турботливо зроблено чиїмись старечими руками. Певно, бабусі з дідусями збирались тут після тяжкого робочого дня - погріти кості на сонечку та погомоніти. Тепер місце їхнього відпочинку під владою кропиви та іншого зілля.
А такий вигляд мають хоменківські будинки - шкіряться вищербленими стінами, прогнилими дахами та вибитими вікнами. Крізь них природа пропускає свої зелені жили, проковтуючи і пережовуючи останні сліди людського перебування.
Від деяких обійсть уже залишились самі лише фундаменти. Сади без догляду перетворились на джунглі. Ганки і долівки заквітчалися папороттю та барвінком. Слався, двадцять перший вік! Пишайся поступом цивілізації! Нехай маленькі забиті села зникнуть з наших мап, даючи дорогу розвою ресторанів, борделів і вертолітних майданчиків. А тіні забутих нами предків будуть витати в зелених хащах і тужити за часом, коли у людей ще був розум.
Комментариев нет:
Отправить комментарий