Про ЄвроМайдан, Леніна і пусті флагштоки

Останні місяці були дуже тяжкими та напруженими. Але сьогодні в мене є кілька власних  спостережень та новин, якими не можу не поділитися.

Отож, свій власний #‎ЄвроМайдан‬ є тепер і в Кролевці. 21 лютого громада нарешті зібралася, аби показати, що в нашому місті теж є мислячі люди, без рабства в душі. Фото можна глянути тут і тут. Завтра люди збиратимуться ще раз, аби довести почате до кінця.

Друга новина - ленінопад теж докотився до нашої провінції. Сьогодні зранку дядюшка ілліч валявся посеред площі, втупившись у землю. Фото є тут. Ця подія знакова, проте я не поділяю загального захоплення. Чому було не внести це питання у порядок денний тієї ж позачергової сесії? Культурно та цивілізовано зняти того нещасного леніна під загальні аплодисменти та переплавити його (він же металевий? чи ні?) на щось корисне. Оце було б досягнення! А так - мародерство, котре помилково сприймають за тотальну свободу.  Ну, але то вже в минулому - тепер питання: чи зважиться хто-небуть прибрати цей кавалок історії куди треба, чи знайдеться хтось, хто приведе до порядку площу?

І третє, поки що останнє. Вчора ж був оголошений день жалоби, я не помиляюсь? Н,і не помиляюсь. Тоді скажіть мені, чому їдучи містом, я бачу державний прапор на кабаку(!), зате на сусідніх управліннях - шо аграріїв, шо фінансистів, шо освітян - пусті флагштоки? Це я чогось не розумію, чи наш цинізм уже перейшов межу? Як бачите, сьогодні більше запитань, ніж відповідей...

Чи варто водяру загортати у Кролевецький рушник?

Переглядаючи сайт нашої районної адміністрації, натрапляю на отаке диво дивне. Цитата:
   Як одне із бюджетоутворюючих підприємств області ТОВ «Горобина» представила приватним підприємцям, що зібралися на засіданні, оновлену лікеро-горілчану продукцію, серед якої переважала сувенірна, щоб в торгових точках Кролевеччини розширити асортимент даної продукція, тим самим підтримати вітчизняного виробника та сприяти наповненню бюджету Сумщини. Приватні підприємці, що були присутні на заході, запропонували представнику ТОВ «Горобина» Ігорю Коротичу використовувати бренд Кролевеччини – «Кролевецькій рушник», щоб популяризовувати і продукцію підприємства й гостинний рушниковий край.
   «Це буде спільний результат, який привабить до вашої продукції кролевецького підприємця і покупця, адже сувенірна продукція з нашим всесвітньовідомим брендом буде користуватися неабияким попитом»

Обережно, моральні виродки!

Скажу одразу – мене нудить від сучасного мейн-стріму любити кішечок і собачок. Усі ці кото-фото, мімімішки і няшки – така бридота. Але пост про тварин все-таки буде. Тому що одне діло – постити до соцмереж рожеві картинки з тваринками, а інше – цих тваринок дійсно любити, або хоча б поважати як живі створіння.

Учора після обіду  на перехресті біля спорткомплексу сталося дике і незбагненне: перед перехрестям загальмувала сіренька іномарка, з пасажирського місця визирнула молода білява панночка і кинула на тротуар білий целофановий пакет.

Поплавський VS Flannery: добро перемагає

У мене був твердий намір нічого не писати про «Кролевецькі рушники» та ярмарок. Владні сайти та сторінки у соцмережах створили навколо цих подій такий інформаційний шум, що аж страшно – уже цілий тиждень вони не жаліючи пальців та очей вистукують на клавіатурах звіти з кожного заходу, відслідковують кожен крок гостей та учасників. Здавалося б, такий інформаційний штурм повинен повністю заглушити глас народу і поодинокі об’єктивні пости, позбавлені солоденької патоки мали би загубитися у потоці офіційної інфи.

Але, шановні, проглядаючи свою френд-стрічку у вконтакті (та й у фб теж) останніми днями – отримую порцію здивування. Десятки і десятки моїх інтернет-друзів постять фотки з фестивалю, викрикують захоплене «браво, люблю, це було круто». І що би ви думали так розворушило кролевчан різних вікових і соціальних категорій? Відповідаю – вибухову дію на наших співгромадян та співгромадянок справили хлопці з далекої країни Нідерланди. Європейський гурт, що називає себе фолк-рок бенд Flannery привіз до нас неоковирну і дивну, але таку мелодичну волинку, а також порцію якісної музики, а також трохи європейського світогляду і культури. І – о диво! – кролевчани заговорили про них, полюбили їх і почали передавати про них історії з уст в уста.

Увесь контакт у фотографіях з цими легінями!) Дівчатка обіймаються, дівчатка беруть автографи, хлопці потискують руку, поважні чоловіки і жінки клацаються «на пам'ять»… Це фурор, скажу я вам. І шо, де той Поплавський? Де тії пихаті та блискучі місцеві зірки? 

Красиві та задоволені кролевчани разом з музикантами Flannery. Фото взяті зі стрічки новин Кролевця без купюр у соцмережі "вконтакте".

Запам’ятайте, дорогі і шановні ті, хто керує фестивалем та обирає склад його учасників! Кролевчани – не дурні. Як тільки з’явилось щось вартісне у на горизонті – вони відразу відреагували. Ніколи заїжджені псевдозірки зі своїм деградаційним посилом не зроблять вам такого резонансу, як якісні та неординарні колективи. Голі факти, як бачите!

Отож, дякую усім причетним до появи цього гурту у Кролевці і бажаю нам усім дожити до справді якісного та гідного Міжнародного фестивалю!

Живіть, малята! або що робити зі старими речами

Прогулююсь я якось містом, аж раптом - дивина та й годі! Після того, як з будинку побуту зняли вивіску "Антошки", оголилася стара вітрина.

Якщо чесно, я навіть не пам'ятаю, коли ж ця вивіска функціонувала. Але ці радянські значки побутової техніки у стилі "примітив" такі зворушливі! Це справжнє диво, що вони до цих пір збереглися! Відик, духовка, телевізор, ПК - у такому вигляді ці предмети вже давно не використовуються. Це вам справжній вінтаж, ретро, чи навіть антикваріат.

Рагулі по-нашому: дайджест найдивнішого і найзахопливішого у кролевецьких інтернет-ресурсах

Є такий сайт - рагулі називається. Він присвячений тому, чого в Україні - лопатою греби. А саме - рагулізму наших громадян. Так, натрапивши на котрийсь із "регіональних" постів, мене осяяло: РА-ГУ-ЛІ - от яку вивіску уже давно пора було би присобачити на двері більшості наших установ - державних і недержавних.
Це слово настільки влучно характеризує життя Кролевчан, що аж сльози на очі навертаються. Так, ми нація тотальних рагулів - від верхів і аж до самих низів.
Хоч як важко було читати усю ту солоденьку патоку, якою самі себе поливають панове очільники міста, мені все ж вдалося проглянути кролевецькі інтернет-ресурси та сторіночки соцмереж. Оце - клондайк рагулізму, скажу я вам!

Розруха не в клозетах, а в головах: підтвердження

Бінго! Нарешті я напишу позитивний пост. Ну, як позитивний - все в нашому світі відносно, звичайно ж. 

От є у мене така дивна звичка - помічати обстановку в туалетах закладів харчування, а потім про це все вам тут розповідати. Може це й дивно, але це абсолютно точно відображає рівень людської культури. Просто-таки лакмусовий папір: зайшов до вбиральні, і вже знаєш, що воно за один хазяїн цього кафе. Ми з вами здійснили віртуальну подорож до кролевецьких генделиків "Доміно", "Полєсьє" та "Сказка". На черзі - улюблене місце тих, що претендують на звання "крутих", далеко не бюджетний заклад "Моя сім'я".

Історія однієї ненародженої поеми

А розкажу-но я вам одну байку. Вірніше, покажу. Сталося це вже давненько і не зі мною, проте один знайомий люб'язно передав мені у користування і саму історію, і фото до неї. Історія ця дуже коротка і проста. Пішов якось мій знайомий з друзями на риболовлю. Виходили на світанку. Вранішній туман так красиво стелився по свіжій весняній зелені, що чуйне до краси серце від істинно чоловічої забави "половити рибку" переметнулося до "зафіксувати, зберегти". Ніжна голубінь ставочка, клуби туману, мерехтливі крапельки роси... Ранкове пробудження природи змушувало серце битися частіше, а потім завмирати: "Господи милосердний, у якому красивому світі ми живемо! Яке прекрасне моє місто і як гарно, що я в ньому живу" - приблизно такі думки ворушилися в голові мого знайомого. 

Єврейське кладовище в Кролевці. Фоторепортаж

Чомусь кладовища - це останній прихисток спокою та тихих думок. Мабуть, кожен із нас бував на знаменитих Байковому цвинтарі у Києві та Личаківському - у Львові... Але мало хто з кролевчан цінує неймовірно глибоку тишу нашого єврейського кладовища. "Дім світу", "Дім життя", "Дім вічності" - так буквально перекладається з івриту поняття, яке позначає у євреїв цвинтар. І дійсно…

Тухлий піар або Чи можна спекулювати дітьми?

Я, мабуть, ніколи не зрозумію: як ми умудряємося спаплюжити і попрати все, що є найдорожчого, святого і недоторканого. Думалось би, діти - це ж єдине, на чому не можна спекулювати. Це чисті, янгольські створіння, це саме життя у його зародку.
І що? У Міжнародний день захисту дітей ми для дітей робимо усе, аби тільки вони не почували себе анітрішечки щасливими. Наші вельмишановні високі мужі влаштували малятам псевдо-веселий концерт на палючому сонці - самі повтікали після третьої пісеньки під прохолодний шепіт кондиціонерів, а дітвора мучилась до темних кіл в очах.

Розруха не в клозетах, а в головах. Дубль 2

Знову і знову я повертаюся до "туалетної" теми нашого міста... Так уже повелося, що про "ето" говорити не прийнято. Мовляв, негоже вихованим людям згадувати не надто естетичні речі. Мадонна! А користуватися нужниками, схожими на помийницю - це гоже для вихованих і тонких натур? Отож-бо.
Про такий собі "клюб" Сказка ми уже колись говорили. Ну, там все зрозуміло... Хоча мені-таки не зрозуміло, як ото кролевецький гламур на метрових підборах не гидує туди ходити. Але менше з тим.
Є у нас і інші заклади, котрі начебто мають розум і оснастили свої забігалівки більш-менш пристойними санвузлами. Але ми б не були собою, якби не вміли так вправно паплюжити усе гарне. Пропоную невеличку добірку, що ілюструє геніальну огидність кролевецьких туалетів.

Данбасс в паніманії улічних муток або чому я іноді мрію про беруші

У стрічці новин натикаюсь на повідомлення, що "Потапа и Настю Каменских забросали яйцами во время концерта в Тернополе". Правильно, думаю, зробили. Не за російську мову, і не за Путіна – а просто за те, що вони виїдають мозок нашим дітям, пришвидшують своїми піснями деградацію нації. 

Звичайно, про смаки не сперечаються, але де ж тут в біса смак? Сучасні дегенеративні поп-звьозди особисто в мене викликають саму огиду. Примітивні односкладові тексти, оголені дупи – от і все, що можна угледіти в телевізорі.

        

Володимир Лутаєв: я повністю розчиняюся у тому зображенні, яке створюю

Чи бачили ви коли-небудь, як народжується мистецтво? І що при цьому виражає обличчя майстра, його рухи, його слова? Саме у моменти творчості можна пізнати людину, окреслити правдивий і точний її образ, її портрет. Художник та майстер тату, кролевчанин Володимир Лутаєв – істинне тому підтвердження. «Під час роботи я розчиняюсь у тому зображенні, яке створюю». – розповідає він. – «Повністю абстрагуюсь від навколишнього світу, залишаюсь сам на сам зі своім творінням. Близькі люди говорять, що в такі моменти до мене неможливо достукатись. А вираз обличчя, як каже моя дружина ,настільки суворий, що краще мене не відволікати від роботи.» 

 Мені закортіло трохи розпитати Володимира про творчість – адже його знає практично кожен житель Кролевця. Як то кажуть, за мистецтвом усі йдуть саме до його оселі.

Навіщо кролевецьким вчителям знати алфавіт?

Іноді, гуляючи вулицями Кролевця, я жалкую, що взагалі маю вуха.
Біля арматурного заводу тротуар, і без того надто вузький, перегородили чотири монументальні молодички, з голови до ніг обтягнуті латексом, люрексом, чи біс їх знає якими ще блискітками. Мушу гальмувати, і чую отакий премилий діалог: "Да я учітєль англісского язика вапщє-то. Поняла? Хотя, я блін і алфавіта не знаю. Прікінь, були у мене меншачкі, так разом із німі трохі падучіла" - "Та капєц, я он вобщє - укрАінского не знаю. (подумавши кілька секунд) Да і руского тоже. А нашо?" Далі я слухати уже не можу, практично тікаю. Мені об спину розбивається огидний регіт, навіть іржання - ну звісно, знати алфавіт - це ж така дурість!
Курва-мама! Ну як це???? Я взагалі-то рідко дозволяю собі лайку, особливо писемну. Бо для мене друковане слово - то святе. І моя перша вчителька, що подарувала можливість занурюватися у цей чарівний світ під назвою "слово" - вона теж свята. Ні, я зовсім не стверджую, що вчителі повинні харчуватися амброзією і цуратися земної скверни. Але ж на бога! Вчитель - це зразок, він повинен обтяжити себе хоча б елементарним інтелектом та культурними принципами. А оте... Закликаю усіх батьків бути обережними: не дай боже вашій дитині потрапити в абсолютно дегенеративні лапи отакого "учітєля англісского язика".

Маленький подарунок шановній учительці - вивчайте на здоров'я!