Камо грядеши, або Ще один кролевецький привид

Кролевець без купюр продовжує колекціонувати різноманітні місцини, котрі дуже скоро можуть зовсім зникнути з лиця землі. Ні для кого не секрет, що в нашому місті валиться і руйнується все, з чого бізнес не може вичавити легкого прибутку – починаючи від цілих хуторів, заводів та фабрик і закінчуючи простими історичними будівлями. Отож, у свою так звану «червону книгу» ми заносимо об’єкти і місця, якими помилуватися скоро можна буде хіба що на знімках.

Якщо видертися на залізничний міст над Реттю – звідти відкривається прекрасний та загадковий краєвид. Якісь містичні руїни, заплетені  поволокою плюща чи ще чогось такого «повзучого». Звісно, я відправляюсь туди – роздивитися, що ж то казковий замок причаївся на околиці мого Кролевця.

Підійшовши ближче, розумію – звісно, ніякий то не замок, а залишки старої ферми. Поміж заростями ясніє протоптана доріжка – значить, це місце не таке вже й покинуте.  

 
Колись це місце було «годувальницею» не однієї сотні людей. Територія ферми – велетенська. Тут було кілька великих будівель для худоби – в основному на фермі вирощували телят. Зараз від цих монументальних споруд залишись лише цегляні колони. Всюди видно ознаки мародерства – місцеві добирають усе, що не забрали відразу після ліквідації ферми, усі будинки, сараї та ангари розібрані по цеглинці.

Центральна «алея» кожної  будівлі була заасфальтована для комфорту та підтримання чистоти. Можна порівняти цей асфальт, покладений бозна-коли зі станом покриття деяких наших доріг. Результат автомобілістам не дуже сподобається! Одне слово, робили на совість.

На території ферми є кілька підземних споруд без даху. Враховуючи, що краї їхні поросли високими заростями, а глибина складає метра 2 чи й більше – треба бути вкрай обережним, гуляючи тут. Цим занедбаним «погребам» місцеві знайшли  практичне призначення – зносять сюди сміття зі своїх господ. 

Ще одна практична «цінність» цих розвалин – такий собі бар на свіжому повітрі. Чи може, хтось тут просто приносить жертви якомусь богу битого скла?  Якщо конвертувати усі ці скельця у літри, котрі вони колись містили – можна споїти цілу орду…

У підсумку скажу, що, незважаючи на сміттєві і горілчані купи – це прекрасне місце. Навкруги відносно чиста і абсолютно красива природа, цегляні острівці ще випромінюють свою історію… Якщо прислухатися – ферма повідає вам багато своїх таємниць: розповість про ніжних маленьких корівок, що пахли молоком; про кролевецьких трудівниць, що у тяжкі роки добували собі шматок хліба; про добрих, щирих, чесних – і не дуже – кролевчан, що на тлі різноманітних історичних перипетій побували у цьому місці.

Як би там не було, це – наша історія, наші витоки. Сумно, що вона покоїться не в музеях, не в серцях, а на смітниках. Камо грядеши?