Покинутий хутір Хоменкове. Подорож друга, містична.

Якось навесні "Кролевець без купюр" писав про покинутий хутір Хоменкове. Тоді моя прогулянка по хутору була сонячна, добра, окутана пеленою тихого смутку. Нещодавно було вирішено повернутися і дослідити цей острів мертвих детальніше, аби залишити його жити хоча б у світлинах. 

Втім, подорож ця вдалася зовсім не така, як минулого разу і прямо кажучи, зовсім не така, як того чекалося. Хоменкове зустріло мене вороже і містично - немов оті тіні забутих предків, про які йшлося минулого разу, насправді блукають поміж розтрощених садиб...

Але, не забігаймо наперед. Розкажу-но я все по порядку. 

Виявляється, Хоменкове - не таке уже й маленьке. Головна вулиця (вірніше, стежечка, що від неї лишилася) тягнеться дууже довго. Йього разу я заходжу з того її кінця, що далі від траси - хочеться побачити найвіддаленіші куточки.

Знайти початок моєї жаданої "вулиці" - не так-то просто. Мені пощастило: я маю досвідченого провідника. Ми проходимо нескінченні поля кукурудзи та гречки, занурюємося у лісові хащі.

Живіть, малята! або що робити зі старими речами

Прогулююсь я якось містом, аж раптом - дивина та й годі! Після того, як з будинку побуту зняли вивіску "Антошки", оголилася стара вітрина.

Якщо чесно, я навіть не пам'ятаю, коли ж ця вивіска функціонувала. Але ці радянські значки побутової техніки у стилі "примітив" такі зворушливі! Це справжнє диво, що вони до цих пір збереглися! Відик, духовка, телевізор, ПК - у такому вигляді ці предмети вже давно не використовуються. Це вам справжній вінтаж, ретро, чи навіть антикваріат.

Що здохло в Кролевецькому королівстві або Стоп, цензура

Не пройшло і півроку після публікації "Кролевця без купюр" про недобудовані будинки міста, як нарешті цією темою зацікавились офіційні ЗМІ. Браво, шановні!
Один з наших читачів прислав нам з цього приводу прекрасний скрін-шот їхньої інтернет-сторінки, гідний почесного звання демотиватора.

Не буду вдаватися у демагогію і коментувати - народна творчість вона і є народна творчість.

Прокоментувати хочеться от що: що це таке у нашому королівстві здохло, що місцева влада раптом послабила цензуру і дозволила викласти перед людське око не іміджеву інформацію? Невже у нас тепер змінився курс і ми косимо під демократичних і самокритичних? 

Хотілося б вірити, звичайно, у краще... Але я все ж ставлю три крапки. 

Рагулі по-нашому: дайджест найдивнішого і найзахопливішого у кролевецьких інтернет-ресурсах

Є такий сайт - рагулі називається. Він присвячений тому, чого в Україні - лопатою греби. А саме - рагулізму наших громадян. Так, натрапивши на котрийсь із "регіональних" постів, мене осяяло: РА-ГУ-ЛІ - от яку вивіску уже давно пора було би присобачити на двері більшості наших установ - державних і недержавних.
Це слово настільки влучно характеризує життя Кролевчан, що аж сльози на очі навертаються. Так, ми нація тотальних рагулів - від верхів і аж до самих низів.
Хоч як важко було читати усю ту солоденьку патоку, якою самі себе поливають панове очільники міста, мені все ж вдалося проглянути кролевецькі інтернет-ресурси та сторіночки соцмереж. Оце - клондайк рагулізму, скажу я вам!

Розруха не в клозетах, а в головах: підтвердження

Бінго! Нарешті я напишу позитивний пост. Ну, як позитивний - все в нашому світі відносно, звичайно ж. 

От є у мене така дивна звичка - помічати обстановку в туалетах закладів харчування, а потім про це все вам тут розповідати. Може це й дивно, але це абсолютно точно відображає рівень людської культури. Просто-таки лакмусовий папір: зайшов до вбиральні, і вже знаєш, що воно за один хазяїн цього кафе. Ми з вами здійснили віртуальну подорож до кролевецьких генделиків "Доміно", "Полєсьє" та "Сказка". На черзі - улюблене місце тих, що претендують на звання "крутих", далеко не бюджетний заклад "Моя сім'я".

Мої перші кролевецькі бомжі або Ліки від думок

Недавно у мене сталося справжнє потрясіння. Це ж до якого життя треба дійти, щоб у Кролевці промишляти сміттям? Можете назвати це наївністю чи навіть дурістю, але мені все життя думалося, що у нашому місті бомжувати просто нереально. Ну скільки навколо пустує землі, скільки порожніх хат стоїть? Картоплину і дах над головою можна собі знайти завжди. Якщо працювати. Оце магічне слово, якого так багато українців бояться, як вогню. ПРА-ЦЮ-ВА-ТИ. 

Дідько! Та це не зла долюшка їх так покидала, це ж вони самі обирають собі таке життя?

Історія однієї ненародженої поеми

А розкажу-но я вам одну байку. Вірніше, покажу. Сталося це вже давненько і не зі мною, проте один знайомий люб'язно передав мені у користування і саму історію, і фото до неї. Історія ця дуже коротка і проста. Пішов якось мій знайомий з друзями на риболовлю. Виходили на світанку. Вранішній туман так красиво стелився по свіжій весняній зелені, що чуйне до краси серце від істинно чоловічої забави "половити рибку" переметнулося до "зафіксувати, зберегти". Ніжна голубінь ставочка, клуби туману, мерехтливі крапельки роси... Ранкове пробудження природи змушувало серце битися частіше, а потім завмирати: "Господи милосердний, у якому красивому світі ми живемо! Яке прекрасне моє місто і як гарно, що я в ньому живу" - приблизно такі думки ворушилися в голові мого знайомого.