Тіні забутих предків, або як живе покинутий хутір Хоменкове

Якщо хтось би захотів порівняти карту Кролевецького району сьогодні і років сорок тому - то дуже здивувався б. Навколишні села та хутори стрімко і невблаганно вимирають. Руйнуються покинуті клуби, магазини та школи. Проростають жилаві тополі крізь підлогу будинків, які колись були чиєюсь батьківською хатою... Все, що люди будували, доглядали і цінували - знищує моторошне і невблаганне дихання часу. Мені здається, що зруйнована часом оселя набагато страшніша, ніж та, яку розтрощив ураган чи землетрус. Після стихійних лих життя закипає ще потужніше, всі сили кидаються на оновлення і розвиток. А покинуті місці назавжди огортають сутінки. У них поселяється затхла смерть.

Розруха не в клозетах, а в головах. Дубль 2

Знову і знову я повертаюся до "туалетної" теми нашого міста... Так уже повелося, що про "ето" говорити не прийнято. Мовляв, негоже вихованим людям згадувати не надто естетичні речі. Мадонна! А користуватися нужниками, схожими на помийницю - це гоже для вихованих і тонких натур? Отож-бо.
Про такий собі "клюб" Сказка ми уже колись говорили. Ну, там все зрозуміло... Хоча мені-таки не зрозуміло, як ото кролевецький гламур на метрових підборах не гидує туди ходити. Але менше з тим.
Є у нас і інші заклади, котрі начебто мають розум і оснастили свої забігалівки більш-менш пристойними санвузлами. Але ми б не були собою, якби не вміли так вправно паплюжити усе гарне. Пропоную невеличку добірку, що ілюструє геніальну огидність кролевецьких туалетів.

Данбасс в паніманії улічних муток або чому я іноді мрію про беруші

У стрічці новин натикаюсь на повідомлення, що "Потапа и Настю Каменских забросали яйцами во время концерта в Тернополе". Правильно, думаю, зробили. Не за російську мову, і не за Путіна – а просто за те, що вони виїдають мозок нашим дітям, пришвидшують своїми піснями деградацію нації. 

Звичайно, про смаки не сперечаються, але де ж тут в біса смак? Сучасні дегенеративні поп-звьозди особисто в мене викликають саму огиду. Примітивні односкладові тексти, оголені дупи – от і все, що можна угледіти в телевізорі.

        

Володимир Лутаєв: я повністю розчиняюся у тому зображенні, яке створюю

Чи бачили ви коли-небудь, як народжується мистецтво? І що при цьому виражає обличчя майстра, його рухи, його слова? Саме у моменти творчості можна пізнати людину, окреслити правдивий і точний її образ, її портрет. Художник та майстер тату, кролевчанин Володимир Лутаєв – істинне тому підтвердження. «Під час роботи я розчиняюсь у тому зображенні, яке створюю». – розповідає він. – «Повністю абстрагуюсь від навколишнього світу, залишаюсь сам на сам зі своім творінням. Близькі люди говорять, що в такі моменти до мене неможливо достукатись. А вираз обличчя, як каже моя дружина ,настільки суворий, що краще мене не відволікати від роботи.» 

 Мені закортіло трохи розпитати Володимира про творчість – адже його знає практично кожен житель Кролевця. Як то кажуть, за мистецтвом усі йдуть саме до його оселі.

Навіщо кролевецьким вчителям знати алфавіт?

Іноді, гуляючи вулицями Кролевця, я жалкую, що взагалі маю вуха.
Біля арматурного заводу тротуар, і без того надто вузький, перегородили чотири монументальні молодички, з голови до ніг обтягнуті латексом, люрексом, чи біс їх знає якими ще блискітками. Мушу гальмувати, і чую отакий премилий діалог: "Да я учітєль англісского язика вапщє-то. Поняла? Хотя, я блін і алфавіта не знаю. Прікінь, були у мене меншачкі, так разом із німі трохі падучіла" - "Та капєц, я он вобщє - укрАінского не знаю. (подумавши кілька секунд) Да і руского тоже. А нашо?" Далі я слухати уже не можу, практично тікаю. Мені об спину розбивається огидний регіт, навіть іржання - ну звісно, знати алфавіт - це ж така дурість!
Курва-мама! Ну як це???? Я взагалі-то рідко дозволяю собі лайку, особливо писемну. Бо для мене друковане слово - то святе. І моя перша вчителька, що подарувала можливість занурюватися у цей чарівний світ під назвою "слово" - вона теж свята. Ні, я зовсім не стверджую, що вчителі повинні харчуватися амброзією і цуратися земної скверни. Але ж на бога! Вчитель - це зразок, він повинен обтяжити себе хоча б елементарним інтелектом та культурними принципами. А оте... Закликаю усіх батьків бути обережними: не дай боже вашій дитині потрапити в абсолютно дегенеративні лапи отакого "учітєля англісского язика".

Маленький подарунок шановній учительці - вивчайте на здоров'я!

Рефлективні роздуми про світову діалектику

Чудні діла твої, господи. А ще чудніші – люди, яких ти продукуєш на цей світ. Кожен день ми стикаємось з хомо сапіенсами, чиє існування змушує безпорадно піднімати брови і чухати потилицю.

От, скажімо, їду я собі у середньостатичній маршрутці середньостатичного зимового ранку, середньостатистично втеліщившись між склом та інфантильною пергідрольною білявкою з верескуватим «пєрєдайтє пжалста». Зупинка. На задніх дверях значно повільнішало , і туди заходить суб’єкт вкрай неінтелігентного і занедбаного виду. Публіка кривиться, мов од лимону, але в салоні тихо.  Напруга з’являється, коли бомж (будемо відверті – це таки бомж), видаючи малозрозумілі (але з тону їх зрозуміло, що неодмінно філософські) сентенції, починає порпатися у своїх широких, як тихий океан, лахміттях десь у районі ременя. Коли всім стає очевидно, що чолов’яга хоче пісяти і зупинки чекати не збирається, у маршрутці здіймається ґвалт. І тут мій мозок, мов святковий пиріг ножем, прорізає фразою: «Вадітєль, вивєдітє отсюдава цього клошара, а то он нас усєх тута абассит!». На фоні стриноженого суржикового бекання оте французьке «клошар» виглядає  прибульцем з іншої планети. Це ж як на корову одягти норкове манто!

Водій все-таки виштовхує бідолаху, людська «начинка» маршрутки повертається до звичного апатичного стану. А я ніяк не можу второпати: як у наших людях вживаються такі різні, діаметрально протилежні, абсолютно несумісні речі? Звідки в лексиконі монументальної совєцької Людки/Зінки слово «клошар»? Чому студенти по своїх обідраних гуртожитках жеруть мівіну, зате неодмінно купують останню модель айфону? Як умудряється стандартна Катя/Люся, менеджер середньої ланки, ходити на роботу в драних колготках, зате з вечірнім макіяжем кіно-зірки?

Чудні діла твої, господи. Дивну ти створив країну – з її могутньою культурою і одночасно тотальним безкультур’ям;  з її художниками, поетами,композиторами і разом з тим – з її клошарами, гопніками і політиками. І я кожен день дивуюся з нас, українців, проте кожен день дякую всевишньому, що довелось народитися саме тут.

Ось такі вони, справжні паризькі клошари.

Сміттєві голови або чому весна забарилася?

Ще вчора кролевецькими вулицями текли весняні струмки, що часом перетворювалися навіть на бурхливі ріки. А вже сьогодні зранку все місто вкрилося казково-пухнастим сніжним покривалом. І все б воно нічого, наче ж красиво і неймовірно радісно, та мені з голови чомусь не виходить думка: це вже сама природа вказує нам, дурням на те, що пора би призадуматись. Про що? - спитаєте ви. А ось про що! Наші вулиці потопають у смітті найрізноманітнішого вигляду та походження. З настанням весни усе те добро вилазить на очі, і так гидко робиться матінці-природі, що вона з несамовитістю засипає нашу землю знову снігом. Сип, комунальникам на радість! Побільше би снігу, тоді і прибирати не доведеться - все біленьке і гарненьке.