Розруха не в клозетах, а в головах: підтвердження

Бінго! Нарешті я напишу позитивний пост. Ну, як позитивний - все в нашому світі відносно, звичайно ж. 

От є у мене така дивна звичка - помічати обстановку в туалетах закладів харчування, а потім про це все вам тут розповідати. Може це й дивно, але це абсолютно точно відображає рівень людської культури. Просто-таки лакмусовий папір: зайшов до вбиральні, і вже знаєш, що воно за один хазяїн цього кафе. Ми з вами здійснили віртуальну подорож до кролевецьких генделиків "Доміно", "Полєсьє" та "Сказка". На черзі - улюблене місце тих, що претендують на звання "крутих", далеко не бюджетний заклад "Моя сім'я".

Мої перші кролевецькі бомжі або Ліки від думок

Недавно у мене сталося справжнє потрясіння. Це ж до якого життя треба дійти, щоб у Кролевці промишляти сміттям? Можете назвати це наївністю чи навіть дурістю, але мені все життя думалося, що у нашому місті бомжувати просто нереально. Ну скільки навколо пустує землі, скільки порожніх хат стоїть? Картоплину і дах над головою можна собі знайти завжди. Якщо працювати. Оце магічне слово, якого так багато українців бояться, як вогню. ПРА-ЦЮ-ВА-ТИ. 

Дідько! Та це не зла долюшка їх так покидала, це ж вони самі обирають собі таке життя?

Історія однієї ненародженої поеми

А розкажу-но я вам одну байку. Вірніше, покажу. Сталося це вже давненько і не зі мною, проте один знайомий люб'язно передав мені у користування і саму історію, і фото до неї. Історія ця дуже коротка і проста. Пішов якось мій знайомий з друзями на риболовлю. Виходили на світанку. Вранішній туман так красиво стелився по свіжій весняній зелені, що чуйне до краси серце від істинно чоловічої забави "половити рибку" переметнулося до "зафіксувати, зберегти". Ніжна голубінь ставочка, клуби туману, мерехтливі крапельки роси... Ранкове пробудження природи змушувало серце битися частіше, а потім завмирати: "Господи милосердний, у якому красивому світі ми живемо! Яке прекрасне моє місто і як гарно, що я в ньому живу" - приблизно такі думки ворушилися в голові мого знайомого. 

Єврейське кладовище в Кролевці. Фоторепортаж

Чомусь кладовища - це останній прихисток спокою та тихих думок. Мабуть, кожен із нас бував на знаменитих Байковому цвинтарі у Києві та Личаківському - у Львові... Але мало хто з кролевчан цінує неймовірно глибоку тишу нашого єврейського кладовища. "Дім світу", "Дім життя", "Дім вічності" - так буквально перекладається з івриту поняття, яке позначає у євреїв цвинтар. І дійсно…

Тухлий піар або Чи можна спекулювати дітьми?

Я, мабуть, ніколи не зрозумію: як ми умудряємося спаплюжити і попрати все, що є найдорожчого, святого і недоторканого. Думалось би, діти - це ж єдине, на чому не можна спекулювати. Це чисті, янгольські створіння, це саме життя у його зародку.
І що? У Міжнародний день захисту дітей ми для дітей робимо усе, аби тільки вони не почували себе анітрішечки щасливими. Наші вельмишановні високі мужі влаштували малятам псевдо-веселий концерт на палючому сонці - самі повтікали після третьої пісеньки під прохолодний шепіт кондиціонерів, а дітвора мучилась до темних кіл в очах.

Тіні забутих предків, або як живе покинутий хутір Хоменкове

Якщо хтось би захотів порівняти карту Кролевецького району сьогодні і років сорок тому - то дуже здивувався б. Навколишні села та хутори стрімко і невблаганно вимирають. Руйнуються покинуті клуби, магазини та школи. Проростають жилаві тополі крізь підлогу будинків, які колись були чиєюсь батьківською хатою... Все, що люди будували, доглядали і цінували - знищує моторошне і невблаганне дихання часу. Мені здається, що зруйнована часом оселя набагато страшніша, ніж та, яку розтрощив ураган чи землетрус. Після стихійних лих життя закипає ще потужніше, всі сили кидаються на оновлення і розвиток. А покинуті місці назавжди огортають сутінки. У них поселяється затхла смерть.

Розруха не в клозетах, а в головах. Дубль 2

Знову і знову я повертаюся до "туалетної" теми нашого міста... Так уже повелося, що про "ето" говорити не прийнято. Мовляв, негоже вихованим людям згадувати не надто естетичні речі. Мадонна! А користуватися нужниками, схожими на помийницю - це гоже для вихованих і тонких натур? Отож-бо.
Про такий собі "клюб" Сказка ми уже колись говорили. Ну, там все зрозуміло... Хоча мені-таки не зрозуміло, як ото кролевецький гламур на метрових підборах не гидує туди ходити. Але менше з тим.
Є у нас і інші заклади, котрі начебто мають розум і оснастили свої забігалівки більш-менш пристойними санвузлами. Але ми б не були собою, якби не вміли так вправно паплюжити усе гарне. Пропоную невеличку добірку, що ілюструє геніальну огидність кролевецьких туалетів.