Віват, укрзалізниця або невигадана історія одного 8 березня

Укрзалізниця – дуже гаряча для мене тема. Так склалось, що за останні роки мені довелось чимало користуватися її послугами. І за цей час в арсеналі назбиралося дуже багато різноманітних «залізничних» історій – вистачило б на чималу збірку оповідань. Але усі ті історії переважно негативні, тим-то я і не дуже прагну їх розповідати. Але, як говорив один відомий персонаж – «льод тронулся!». Нарешті в мене є і добра історія.

Уже традиційно на 8 березня до Кролевця доїхати поїздом чи електричкою – просто нереально. Хай там сильніше гикнеться Кларі Цеткін, чиказьким повіям, чи ще бозна-кому, причетному до створення цієї дати. Не знаю, як зі святом, але ажіотаж на залізниці у цей день вони створили точно. Втім, «справжні кролевчани не бояться нічого» – повторюю собі як мантру, і поринаю і подорож-невідомість. Квиток маю лише до Ніжина. Далі мій поїзд прямує на Петербург через Чернігів, а я маю всі шанси залишитися вивчати славетну ніжинську землю на невизначений термін. Та все сталося, немов у казці. Поїзд мене зустрів привітно: чайні скляночки в ажурних підставках, ядучо-червоні велюрові сидіння і штори в тон – справжній совєцький шик. У Ніжині мені довелося пробути ні багато ні мало – півтори хвилини. Тільки-но висаджуюсь – під’їжджає електричка на Кролевець.  І тут  почалися дива. Пані провідниця, ця рятувальниця недолугих мандрівників, ця залізнична мадонна бере мене «на борт» без квитка, і – увага! – не бере з мене ні копійки. Атракціон небаченої щедрості, чи вияв неабиякої  людяності? Хто зна. Але я їду собі в м’якому крісельці, розглядую поруділий сніг, що його намагається скинути з себе стомлена земля, і радію. Радію зовсім не від того, що довелося зекономити кільканадцять грошей, а від того, що ця жіночка пробуджує в мені віру в інших людей. «Люди хороші, люди хороші!» – вже друга за сьогоднішній день моя мантра.

Вже на виході про всяк випадок шось намагаюсь спитати , мовляв, «скільки?».  А вона мені так лагідно: «не задєржуйтєсь, а то состав одправляється». І моя купюра так і не досягає її кишені… «ЛЮДИ ХОРОШІ, ЛЮДИ ХОРОШІ!»

Тепер залізниця для мене стала виглядати трохи по-іншому.