Якось навесні "Кролевець без купюр" писав про покинутий хутір Хоменкове. Тоді моя прогулянка по хутору була сонячна, добра, окутана пеленою тихого смутку. Нещодавно було вирішено повернутися і дослідити цей острів мертвих детальніше, аби залишити його жити хоча б у світлинах.
Втім, подорож ця вдалася зовсім не така, як минулого разу і прямо кажучи, зовсім не така, як того чекалося. Хоменкове зустріло мене вороже і містично - немов оті тіні забутих предків, про які йшлося минулого разу, насправді блукають поміж розтрощених садиб...
Але, не забігаймо наперед. Розкажу-но я все по порядку.
Виявляється, Хоменкове - не таке уже й маленьке. Головна вулиця (вірніше, стежечка, що від неї лишилася) тягнеться дууже довго. Йього разу я заходжу з того її кінця, що далі від траси - хочеться побачити найвіддаленіші куточки.
Знайти початок моєї жаданої "вулиці" - не так-то просто. Мені пощастило: я маю досвідченого провідника. Ми проходимо нескінченні поля кукурудзи та гречки, занурюємося у лісові хащі.