Данбасс в паніманії улічних муток або чому я іноді мрію про беруші

У стрічці новин натикаюсь на повідомлення, що "Потапа и Настю Каменских забросали яйцами во время концерта в Тернополе". Правильно, думаю, зробили. Не за російську мову, і не за Путіна – а просто за те, що вони виїдають мозок нашим дітям, пришвидшують своїми піснями деградацію нації. 

Звичайно, про смаки не сперечаються, але де ж тут в біса смак? Сучасні дегенеративні поп-звьозди особисто в мене викликають саму огиду. Примітивні односкладові тексти, оголені дупи – от і все, що можна угледіти в телевізорі.

        

Володимир Лутаєв: я повністю розчиняюся у тому зображенні, яке створюю

Чи бачили ви коли-небудь, як народжується мистецтво? І що при цьому виражає обличчя майстра, його рухи, його слова? Саме у моменти творчості можна пізнати людину, окреслити правдивий і точний її образ, її портрет. Художник та майстер тату, кролевчанин Володимир Лутаєв – істинне тому підтвердження. «Під час роботи я розчиняюсь у тому зображенні, яке створюю». – розповідає він. – «Повністю абстрагуюсь від навколишнього світу, залишаюсь сам на сам зі своім творінням. Близькі люди говорять, що в такі моменти до мене неможливо достукатись. А вираз обличчя, як каже моя дружина ,настільки суворий, що краще мене не відволікати від роботи.» 

 Мені закортіло трохи розпитати Володимира про творчість – адже його знає практично кожен житель Кролевця. Як то кажуть, за мистецтвом усі йдуть саме до його оселі.

Навіщо кролевецьким вчителям знати алфавіт?

Іноді, гуляючи вулицями Кролевця, я жалкую, що взагалі маю вуха.
Біля арматурного заводу тротуар, і без того надто вузький, перегородили чотири монументальні молодички, з голови до ніг обтягнуті латексом, люрексом, чи біс їх знає якими ще блискітками. Мушу гальмувати, і чую отакий премилий діалог: "Да я учітєль англісского язика вапщє-то. Поняла? Хотя, я блін і алфавіта не знаю. Прікінь, були у мене меншачкі, так разом із німі трохі падучіла" - "Та капєц, я он вобщє - укрАінского не знаю. (подумавши кілька секунд) Да і руского тоже. А нашо?" Далі я слухати уже не можу, практично тікаю. Мені об спину розбивається огидний регіт, навіть іржання - ну звісно, знати алфавіт - це ж така дурість!
Курва-мама! Ну як це???? Я взагалі-то рідко дозволяю собі лайку, особливо писемну. Бо для мене друковане слово - то святе. І моя перша вчителька, що подарувала можливість занурюватися у цей чарівний світ під назвою "слово" - вона теж свята. Ні, я зовсім не стверджую, що вчителі повинні харчуватися амброзією і цуратися земної скверни. Але ж на бога! Вчитель - це зразок, він повинен обтяжити себе хоча б елементарним інтелектом та культурними принципами. А оте... Закликаю усіх батьків бути обережними: не дай боже вашій дитині потрапити в абсолютно дегенеративні лапи отакого "учітєля англісского язика".

Маленький подарунок шановній учительці - вивчайте на здоров'я!